Курс валют на 12.10.2026 UAH
Сб. Жов 10, 2026

Парафіяльний костел Тернопіль: храм, який знесли у 1954

Історичне фото парафіяльного костелу Тернополя з неоготичними вежами та фасадом

Ви йдете бульваром Шевченка повз ЦУМ, шукаєте аптеку чи зупинку й майже не підводите очей вище вітрин. На цьому розі колись стояв парафіяльний костел Тернопіль — римо-католицький храм Матері Божої Неустанної Помочі. Його підірвали 1954 року, а 1959-го на тому ж місці відкрили універмаг.

Для центру це не «стара легенда», а конкретна зміна плану: замість неоготичної вежі — торговельний об’єм, замість презбітерія — вхідні двері магазину. Нижче зібрані перевірені факти про будівництво, архітектуру, рішення влади й те, що від храму лишилося в місті сьогодні.

Добірку зручно читати шматками: спершу місце і вигляд, далі хто будував, потім 1954 рік, сучасний стан ділянки й інші католицькі будівлі Тернополя.

Що було на місці костела

Храм стояв на сполученні вулиць Руської та Міцкевича — нині це бульвар Тараса Шевченка, ділянка сучасного ЦУМу. Поруч, у будинку № 1 на Руській, працював римо-католицький парафіяльний уряд.

  • Неоготична тринавна базиліка в плані латинського хреста, з великим трансептом і видовженим презбітерієм. Фасад був навмисно асиметричний: вежа з одного боку, купол з іншого.
  • Вежа-шпиль за проектом мала 62 м і служила ще й пожежною спостережною точкою. Місцеві дослідники називають також 64 і 69 м; розбіжність іде від різниці між проектом і тим, як храм вимірювали вже після добудов.
  • Костел був стилістичним «близнюком» львівського костелу святої Єлизавети: той самий архітектор і схожі конструктивні вузли, лише інший масштаб.

Католицька громада міста до війни була переважно польською. Після 1944–1946 років більшість парафіян виїхала в межах обміну населенням, тож храм утратив і людей, і захист ще до вибухів.

Кому належав храм та хто його будував

Це був парафіяльний храм Римо-католицької церкви. До 1908 року парафія містилася в домініканському костелі — нинішньому соборі Непорочного Зачаття на майдані Героїв Євромайдану.

  • Комітет зі збору коштів зібрали 1897 року. Гроші йшли з міського бюджету, спеціального податку («конкуренції») і пожертв, концертів і фестин.
  • Проект виконав професор Львівської політехніки Теодор-Мар’ян Тальовський. Наріжний камінь 8 вересня 1904 року освятив пробощ Болеслав Твардовський. Роботами керував інженер Стефан Невґофф.
  • Храм посвятили 11 листопада 1908 року. Вітражі робив Ян Фелікс Вигживальський, головний вівтар 1933 року — Вавжинець Дайчак і різьбярка Яніна Райхерт.

За різними оцінками, оголошена вартість — близько 430 000 австрійських корон. Це не «кругле» число з повітря: запланований кошторис складався з трьох джерел — 200 856 корон від міста, 104 285 від податку на будову і 123 000 від добровільних внесків. Разом 428 141, що в тогочасних звітах заокруглили до 430 тисяч. Суму змінювали добудови вівтарів, статуй і вітражів уже після 1908 року.

1954: як і чому було зруйновано

Офіційна версія влади звучала як технічна. Акт 1949 року визнав «аварійний стан» вежі й дерев’яних конструкцій купола. У доповідній уповноважених Ради у справах релігійних культів прямо сказано інше: за генпланом відбудови Тернополя, затвердженим Радою Міністрів УРСР, костел підлягає знесенню, а на його місці має бути центральний міський парк.

  • 17 лютого 1953 року виконком ухвалив рішення № 154 про розбір башти на висоту 7 м і купола та рішення № 699 про земельну ділянку 3130 м² під універмаг. Формулювання таке: напівзруйнований костел «псує вигляд міста» і «не може бути використаний».
  • 27 серпня 1953 року бази «Взуттєзбут» і «Швейзбут», які вже займали приміщення, зобов’язали звільнити його до 1 січня 1954 року. Документи пізніше опублікував «Погляд».
  • У 1954 році кілька днів у центрі лунали вибухи. Спершу зняли вежу — це зайняло більше часу, ніж планували, — потім підірвали стіни.

Найсильніше заперечення проти самої розмови про цей храм звучить так: місце давно зайняте ЦУМом, відновлювати нічого, тож і згадувати нічого. Фактами це не сходиться. Рішення 1953 року фіксують не стихійну руїну, а планове розчищення центру від «культової споруди». Парк, обіцяний у генплані, так і не з’явився: замість нього поставили універмаг. Пам’ять тут не про відбудову стін, а про те, який силует міста свідомо прибрали.

Що залишилось від костела

Наземних стін немає. Фундамент сховано під універмагом, відкритим 1959 року до річниці жовтневого перевороту. Окремої меморіальної дошки на фасаді ЦУМу немає.

  • 10 вересня 2017 року навпроти, у сквері біля пам’ятника Соломії Крушельницькій, поставили бронзовий макет храму вагою близько 70 кг, у масштабі приблизно 1:100. Ідею втілили Тарас Циклиняк, Володимир Кріса, Володимир Солонін і Дмитро Мулярчук.
  • Частину інтер’єру вивезли до Польщі разом із парафіянами. Горельєфи Хресної дороги і скульптуру Мадонни краєзнавці вказують у Середній церкві — соборі Різдва Христового на Руській. Хрест-розп’яття в 1950-х вивезли на цвинтар села Колодіївка.

Планів відбудувати храм на старому місці немає: ділянка в комунальній і торговельній власності. Макет — єдиний постійний знак у публічному просторі, який можна обійти за дві хвилини, ідучи бульваром.

Католицька спадщина Тернополя

Парафіяльний костел був не єдиною римо-католицькою спорудою міста, але єдиною новою домінантою центру початку ХХ століття.

  • Домініканський костел після війни перейшов греко-католикам і стоїть як Архикатедральний собор Непорочного Зачаття. Його не знесли, хоча пошкодження 1944 року були важчими, ніж у парафіяльного храму.
  • Єзуїтський костел на вулиці Опільського, 1, після 1945 року переробили на швейну фабрику. Будівлю не підірвали, а «перепрофілювали»: зовні довго читався промисловий корпус.
  • Новий парафіяльний храм РКЦ — костел Божого Милосердя і Божої Матері Неустанної Помочі — стоїть на проспекті Степана Бандери, 57. Парафію відновили 1991 року, храм консекрували 18 жовтня 2008 року.

На Тернопільщині після виселення поляків 1945–1947 років із сотень довоєнних парафій лишилося кілька зареєстрованих громад. У самому місті римо-католицьке життя сьогодні зав’язане не на бульварі Шевченка, а на Бандери, 57.

Як дізнатись більше

Точної години першого вибуху в відкритих міських протоколах немає: після 1954 року згадки про храм у рішеннях обриваються. Дату знесення дослідники тримають як 1954-й за спогадами й за тим, що до 1 січня того року приміщення мали звільнити.

Архівні рішення виконкому 1953 року, фото 1917–1953 років і 3D-реконструкції зібрані в краєзнавчих публікаціях і цифровому архіві «Най все буде Тернопіль!». У Державному архіві Тернопільської області шукайте фонди міської ради початку 1950-х: рішення № 154, № 699 і № 581. Макет на бульварі можна звіряти з довоєнними листівками — пропорції вежі там читаються краще, ніж на словах.

Часті запитання

Де саме стояв костел і що там зараз?

На розі Руської і колишньої Міцкевича, тепер бульвар Шевченка, на місці ЦУМу. Навпроти в сквері — бронзовий макет 2017 року. Окремої таблички на універмазі немає.

Чому храм знищили саме 1954 року?

Генплан післявоєнної відбудови передбачав знесення ще наприкінці 1940-х. Юридично ділянку під універмаг закріпили 1953-го, приміщення наказали звільнити до 1 січня 1954-го. «Аварійність» вежі була приводом, не причиною: фото повоєнних років показують храм у ліпшому стані, ніж домініканський костел, який зберегли.

Якими були архітектурні ознаки?

Неоготика, цегла, асиметричний фасад, висока шестиярусна вежа, вітражі, різьблений головний вівтар. За силуетом храм орієнтували на львівський костел святої Єлизавети, лише нижчий.

Які ще католицькі будівлі лишилися в місті?

Діючий римо-католицький парафіяльний храм — на Бандери, 57. Колишній домініканський костел працює як греко-католицька катедра. Колишній єзуїтський — на Опільського, 1, після десятиліть фабрики стоїть як перебудований корпус.

Чи планують відновлення або меморіальну дошку?

Відбудови на місці ЦУМу немає в міських програмах. Єдиний постійний знак у центрі — макет у сквері. Ініціатива окремої дошки на фасаді універмагу публічно не доведена до рішення ради.

Що робити далі

Якщо ви просто проходите центром — зупиніться біля макета навпроти ЦУМу: порівняйте напрямок нави з лінією бульвару. На це вистачить п’яти хвилин між зупинками.

Якщо шукаєте документи — замовляйте у Державному архіві Тернопільської області справи виконкому за лютий і серпень 1953 року. Орієнтовний строк відповіді на запит — від кількох днів до двох тижнів, залежно від черги.

Якщо потрібна чинна римо-католицька парафія, а не місце знесеного храму — адреса інша: проспект Степана Бандери, 57. Старий ріг Руської і Шевченка більше не є церковною ділянкою.

Від Корній Круковський

Перший запис у трудовій — не редакція, а вікно прийому в управлінні соцзахисту. Корній тоді щойно закінчив історичний факультет і думав, що це на рік. Вийшло на три. У журналістику зайшов бічною хвірткою: кілька місяців писав короткі замітки про тарифи, поки не закріпився за своїм напрямом. Веде три рубрики — школи й садочки, лікарні, соціальні виплати. Ходить на апаратні наради управлінь освіти та охорони здоров'я, подає запити на публічну інформацію і сам відстежує, чим закінчилися торішні обіцянки: черги на зарахування, ремонти корпусів, набір лікарів. Раз на місяць розбирає, скільки з бюджетної програми реально витрачено. Не бере в текст рішення, під яким стоїть лише посада без прізвища відповідального.

Related Post

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *