Львівський скульптор Василь Заляско розповів, як з’явився пам’ятний знак у сквері на вулиці Галицькій. Замовником виступила компанія «Престижбуд»: тему й концепцію залишили на розсуд автора, попросили лише щось значуще для міста і часу.
Скульптор зупинився на енергетиках. Після років війни, відключень і відновлень це люди, яких відчули на собі всі. Так виник образ: опора лінії електропередач як основа і карта України, яку вона тримає. На карті — мережа вузлів і ліній. Здалеку читається силует країни, ближче — деталі й конкретні точки.
Напис «Героям енергетикам. За світло, що не згасне» він назвав підсумком усієї ідеї. Сквер енергетиків відкрили 24 серпня 2026 року.
Чому саме опора, а не людина в касці?
Замовник дав свободу в пошуку образу. Обговорювали масштаб, матеріали й місце встановлення. Фігуру людини в касці чи окремий епізод роботи скульптор відкинув: це звузило б зміст.
Йому був потрібен узагальнений образ професії і її значення для держави. Інженерна конструкція стала скульптурою. Опора ЛЕП тут уже не технічний елемент — вона перетворюється на постамент, який тримає Україну.
«Саме це було одним із найскладніших моментів. Ми звикли, що пам’ятники розповідають про минуле. Є дистанція, можна осмислити подію. Тут усе відбувається зараз», — сказав Заляско. Він не хотів робити знак лише про втрати чи трагедію. Для нього робота насамперед про стійкість: опору можуть пошкоджувати, окремі зв’язки руйнуватися — люди знову їх відновлюють.
Фраза «За світло, що не згасне» для мене не лише про електроенергію. Вона про витримку людей і здатність країни продовжувати жити попри все.
Хто замовив знак і навіщо він стоїть у сквері?
Це приватна ініціатива бізнесу, не державне замовлення. Скульптор вважає доброю тенденцією, коли компанія дивиться на публічний простір ширше, ніж як на місце для назви. Можна поставити рекламну конструкцію, яка через кілька років втратить актуальність. А можна створити сквер, посадити дерева, встановити скульптуру — і залишити місту простір, яким користуватимуться люди.
Знак присвячений не компанії і не окремій людині. Він про енергетиків як професію — людей, роботу яких сьогодні відчуває кожен українець. Для скульптора важливо, щоб мистецтво виходило з галерей у міський простір і щоб люди зустрічали скульптуру дорогою додому.
Якщо людина проходить повз цей знак і хоча б на мить згадує про людей, які підтримують і відновлюють енергомережу, — робота виконує своє завдання.
Корній Круковський